Поділіться
Гаага, 19 червня 2025 року: Збір доказів для майбутніх судових процесів щодо воєнних злочинів та захист прав родин зниклих безвісти є головними складовими зусиль, спрямованих на встановлення місцезнаходження понад 70 000 осіб, зниклих безвісти в Україні, наголосили спікери під час масштабної конференції, організованої Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти (МКЗБ) сьогодні в Гаазі.
Українські та міжнародні експерти, представники уряду та правозахисники взяли участь у дискусії, яка була присвячена підтримці широкомасштабних розслідувань справ осіб, зниклих безвісти внаслідок російського вторгнення.
Артур Добросердов, Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Міністерства внутрішніх справ України підкреслив, що з травня 2023 року в Україні працює Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, який наразі містить інформацію про понад 70 000 осіб, зниклих безвісти. “Реєстр також містить окремий розділ про невпізнані людські останки, що підкреслює масштаб і складність цієї проблеми. Ця централізована система має вирішальне значення для розшуку зниклих безвісти, підтримки розслідувань та забезпечення притягнення до відповідальності”.
Пан Добросердов також зазначив, що процес ідентифікації тисяч людських останків “створює значне навантаження на судово-медичні, правоохоронні та слідчі установи. Україна активно працює над розширенням можливостей ДНК-лабораторій та збільшенням кількості експертів з генетики, щоб задовольнити цю зростаючу потребу. Очікується, що впровадження Інтегрованої системи управління даними (iDMS), наданої МКЗБ, значно покращить процеси управління даними та ідентифікації”.
Генеральна директорка МКЗБ Кетрін Бомбергер зазначила: “Настав час забезпечити захист і дотримання прав постраждалих. Це включає право на правосуддя, правду та відшкодування. Це має фундаментальне значення для підтримки верховенства права та міжнародного порядку. Проведення судових розслідувань має важливе значення”.
Юрій Бєлоусов, начальник Управління з розслідування воєнних злочинів Офісу Генерального прокурора України, зазначив, що діджиталізація – за підтримки МКЗБ – інформації, зібраної судово-медичними бюро по всій країні, стала великим кроком вперед: «Нам, як прокурорам, необхідно оцифрувати всі дані… оскільки існує величезний обсяг даних». Як і інші доповідачі, він зазначив, що Російська Федерація практикує чітку систему порушень прав людини, спочатку в Чечні, потім у Грузії, а тепер і в Україні, де певні верстви суспільства стають мішенню для насильницьких зникнень.
Д-р Катерина Рашевська, експертка з правових питань Регіонального центру прав людини, що базується в Києві, зазначила, що “Україна повинна зміцнити свою внутрішню правову базу – шляхом прийняття законодавства, що дозволяє проводити розслідування за місцем проживання родичів, а не за місцем зникнення людини, роз’яснення того, як насильницьке зникнення кваліфікується в нашому Кримінальному кодексі, і приведення визначень у відповідність з міжнародним правом. Україна також повинна посилити взаємну правову допомогу та міжнародне співробітництво, щоб забезпечити ефективний обмін доказами та підтримку пошуку жертв. Ми повинні застосувати цілісний підхід – забезпечити, щоб кожна зникла людина була знайдена, а кожен злочинець був притягнутий до відповідальності. Тому що це не просто політичний обов’язок. Ми несемо моральну відповідальність. Постійна безкарність за порушення міжнародного гуманітарного права підживлює нові зловживання. Якщо ми не зупинимо це зараз, це не зупиниться ніколи”.
Визнаючи, що «Україна зробила дуже важливі практичні кроки для створення законодавчої, інституційної та оперативної бази для ефективного процесу щодо осіб, зниклих безвісти», Врінда Гровер, член Незалежної комісії ООН з розслідування ситуації в Україні, зазначила, що “звичайні судові та слідчі органи рідко є адекватними для вирішення проблеми зниклих безвісти осіб; Частково це пов’язано з величезним навантаженням, частково – з відсутністю необхідних компетенцій (у тому числі достатніх і належних судово-медичних), але також і з функціональними факторами; судові та відповідні слідчі органи за своєю орієнтацією і структурою більше зацікавлені в ідентифікації винних, ніж у встановленні долі і місцезнаходження жертв. Комісія неодноразово наголошувала на широкому розумінні підзвітності, що включає як судову, так і позасудову відповідальність, як на важливому аспекті своєї прихильності підходу, орієнтованому на інтереси постраждалих”.
Колишній посол США з особливих доручень з питань глобального кримінального правосуддя Стівен Рапп сказав: “Часто докази, зібрані на полях битв, мають величезну цінність для військових, але вони майже ніколи не потрапляють до кримінальних прокурорів. Тому ми працюємо з Національною поліцією та її зв’язками з військовими, щоб ввести тисячі документів в систему управління доказовою базою. Раніше ця інформація була ізольована. (Необхідно) мати можливість використовувати ці матеріали для кримінального правосуддя, а також обмінюватися інформацією через базу даних щодо зниклих безвісти”.
Д-р Томас Парсонс, колишній керівник досліджень Лабораторії ДНК-ідентифікації Збройних сил США (AFDIL) і колишній директор з науки і технологій МКЗБ, підкреслив, що “Кожен масштабний контекст зниклих безвісти має як спільні, так і унікальні риси, які необхідно чітко розуміти і ретельно планувати. Досвід багатьох ситуацій по всьому світу підкреслює важливість централізованих механізмів і спільних баз даних, які піддаються уніфікованим процесам, що не залежать від конкретних розслідувань”.
Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод, зазначила, що за колишньої радянської системи суспільство звикло до незрозумілих зникнень і, крім того, залишилася спадщина недостатньої довіри до правоохоронних органів. “Отже, нам дійсно потрібно вивчати досвід країн Балкан, наприклад, або Південної Америки. Держава відповідає за дослідження та розслідування: це величезний обсяг роботи, особливо під час військових дій, що тривають. Потрібна активна роль тих, хто найбільше зацікавлений у цьому процесі – сім’ї та суспільства”.
Сьогоднішній круглий стіл став п’ятим у серії заходів, організованих МКЗБ для розгляду питань, пов’язаних зі справами зниклих безвісти та насильницькими зникненнями внаслідок російського вторгнення. Перша зустріч у Києві у травні 2024 року була присвячена інституційній та законодавчій базі. На наступних зустрічах обговорювалася роль судово-медичної експертизи та баз даних (Варшава, червень 2024 р.), викрадення та депортація українських дітей (Гаага, червень 2024 р.) та відшкодування збитків сім’ям зниклих безвісти (Гаага, організована спільно з Реєстром збитків для України, квітень 2025 р.).
Під час усіх круглих столів учасники наголошували на необхідності проведення ретельних розслідувань, що ґрунтуються на дотриманні прав людини, які б забезпечили отримання доказів, прийнятних для суду, уможливили б відшкодування збитків і заклали б основу для довгострокового правосуддя. Допоки велика кількість зниклих безвісти залишатиметься невідомою, будь-яке можливе політичне врегулювання не матиме підтримки та легітимності. Пошук зниклих безвісти не може бути відокремлений від притягнення до відповідальності винних у їхньому зникненні.
Члени Ради Комісарів МКЗБ взяли участь у панельній дискусії після щорічного засідання Ради 18 червня. Сьогодні вранці члени Ради також взяли участь у зустрічі з представниками держав, які є членами або спостерігачами Конференції держав-учасниць МКЗБ. Це відбулося після Дипломатичної конференції, скликаної в грудні 2024 року, на якій було завершено процес внесення поправок до Договору про МКЗБ з метою полегшення членства і фінансування. Метою сьогоднішньої ранкової зустрічі була розробка системи підтримки Постійної спроможності МКЗБ з розслідування та ідентифікації.
Українська програма МКЗБ підтримується урядами Канади, Німеччини, Нідерландів, Норвегії, Сполучених Штатів Америки та Канади.
Про МКЗБ
МКЗБ – це міжурядова організація зі штаб-квартирою в Гаазі, Нідерланди, заснована на договірних засадах. Її мандат полягає у забезпеченні співпраці урядів та інших органів влади у пошуку осіб, зниклих безвісти внаслідок конфліктів, порушень прав людини, катастроф, організованої злочинності та з інших причин, а також у наданні їм допомоги в цьому.
